Народовладдя як принцип конституційного ладу

Обновлено: 05.07.2024

народовладдя або альтернатива старій системі влади

У всех нас есть свобода воли и выбора (Территориальная громада города Хмельницкого), на рус. и укр. языках
Непосредственная власть народа. Права человека, права народа
опубликовано в Портал (Агенство) 07 сентября 2013
Вот и состоялись выборы в Верховную Раду Украины. Состоялись, как всегда, с ожесточённой борьбой, обливанием друг друга грязью, с фальсификациями, подкупами и всем тем, что стало нормой нашей жизни и, как показали нынешние выборы, большая часть избирателей на выборы просто не явилась. А дальше всё пойдёт как по накатанной — перетягивание тушек для создания коалиции (большинства голосов для протягивания нужных законов). Народ устал, ему стало безразлично, что будет завтра. Мы так привыкли выживать, что, кажется, что бы нам не сделали, какие бы законы не приняли по нашему тихому молчаливому согласию, мы найдём выход. Поэтому давайте вместе попробуем проанализировать наши годы так называемой независимости.
В 1996 году Верховная Рада Украины, выражая суверенную волю народа, проявляя заботу об обеспечении прав и свобод человека и достойных условий его жизни, приняла Конституцию Украины — Основной Закон Украины. «Человек, его жизнь и здоровье, честь и достоинство, неприкосновенность и безопасность признаются в Украине наивысшей социальной ценностью» — именно так определено в статье 3 Конституции Украины. Оказывается, что человек является самым ценным и самым важным из всего, что есть в нашей стране. Оказывается, что у нас самая лучшая Конституция в мире, но почему-то мы живём хуже всех. Почему-то Конституция, которая создана для людей, не работает. А не работает она потому, что людей, как оказывается, у нас нет, а есть физические и юридические лица. Также оказывается, что физические лица вообще не имеют никаких конституционных прав, поэтому и нарушить конституционные права физического лица вообще невозможно. Но здесь мы немного забежали вперёд.
После того, как все получили украинские паспорта, мы все стали гражданами Украины неопределённой национальности, ибо в паспорте гражданина Украины, в отличие от паспорта гражданина СССР, любая информации о национальности (принадлежности к народу) отсутствует.
А дальше — ещё интереснее. Этого оказалось мало для того, чтобы нам «жилось лучше», и с лёгкой подачи Кабинета Министров Украины был создан Государственный реестр физических лиц (ГРФЛ), в котором мы были уже даже не гражданами Украины неопределённой национальности, а физическими лицами с 10-значным номером. Поэтому, получив идентификационный налоговый номер (ИНН), люди, фактически и юридически приравнены к животным — кошкам, собакам, коровам и пр. Потому что у коровы тоже есть номер (бирка на ухе), а учитывая законодательство о биометрических паспортах, к бирке с номером нам всем осталось не так много времени.
В 2004 году были введены КОДЕКСЫ для физических и юридических лиц (если вы обратите внимание, то сегодня никто не пользуется Конституцией, а все полагаются только на кодексы и законы). Дальше, как оказалось, паспортные столы были отменены, и у нас теперь работают миграционные службы; прописка была заменена на регистрацию (как регистрируют имущество, инвентарь); закон о собственности был отменен в 2007 году, было изменено законодательство о земле и создан земельный банк. Соединив все эти составляющие, вырисовывается довольно интересная картина нашего будущего. Если смотреть с правовой точки зрения, то территория Украины — это пустырь, где нет народа, нет людей, а есть физические и юридические лица. Здесь нет собственности, земли, а есть биологические рабы (физические лица), которые работают на транснациональные корпорации, потому что не имеют другого выхода. И если какой-то сознательный человек, понимая то, что происходит, хочет остановить эту вакханалию, ой какую свору псов на него спускают, какими методами его начинают обрабатывать, давить, пугать.
Как мало осталось таких сознательных людей, как больно смотреть на все то, что творится сегодня в нашей стране, и те, кому действительно не безразлична своя судьба и судьба своих детей, кому надоело быть «лицом» без национальности и достоинства, быть никем, те пользуются правом волеизъявления и самоопределения, которое даровал нам Бог и которое закреплено в Конституции Украины и в международном праве.
. Поэтому, осознавая ответственность за будущее наших детей и внуков и будущее всего города, понимая необходимость в занятии активной жизненной, общественной и гражданской позиции, имея целью создать крепкое общество, утвердить верховенство права, обеспечить внутреннее спокойствие и безопасность, создать все условия для общего благополучия и процветания, а также обеспечить реализацию прав и свобод человека и гражданина для нас, наших детей и внуков сегодня и в будущем, мы, люди — жители города Хмельницкого, приняли и утвердили Договор территориальной общины города Хмельницкого. Этот Договор — международная суверенная властная, неправительственная организационно-правовая форма самостоятельности, самоуправления, самозащиты, непосредственного самоуправления и прямого народовластия людей — жителей города Хмельницкого.
Согласно части 1 статьи 6 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине», первичным субъектом местного самоуправления, основным носителем его функций и полномочий является территориальная община села, посёлка, города.
Достаточно полагаться на органы местного самоуправления, потому что на сегодня они превратились в органы наказания, преследования и вымогательства. Они забыли о том, кто они, кому они давали присягу, и винить их в этом нет никакого смысла, потому что с нами обращаются так, как мы сами позволяем с собой обращаться.
Мы забыли о том, что мы люди, и в этом вся наша трагедия. Мы забыли о том, что народ с физических лиц не составляется. С физических лиц состоит стадо, а народ состоит из людей.
Поэтому надо как можно скорее вспомнить это и начать действовать в международном правовом статусе «человек», а не «физическое лицо», которое не имеет никаких конституционных прав, но имеет множество обязанностей.
У всех нас есть свобода воли и выбора, которую даровал Бог и которую мы все имеем по праву рождения. Поэтому каждый решает сам для себя, кто он — лицо неопределённой национальности или человек.

Територіальна громада міста Хмельницького

Ось і відбулися вибори до Верховної Ради України. Відбулися, як завжди, з запеклою боротьбою, обливанням один одного брудом, з фальсифікаціями, підкупами та усім тим, що стало нормою нашого життя і, як показали цьогорічні вибори, більша частина виборців на вибори просто не з’явилась. А далі піде все, як по накатаній, перетягування тушок для створення коаліції (більшості голосів для протягування потрібних законів). Народ стомився і йому стало байдуже, що буде завтра. Ми так звикли виживати, що, здається, що би нам не зробили, які би закони не прийняли за нашою тихою мовчазною згодою, ми знайдемо вихід. Тому давайте разом спробуємо проаналізувати наші роки так званої незалежності.
У 1996 році Верховна Рада України, виражаючи суверенну волю народу, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, прийняла Конституцію України – Основний Закон України. «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» – саме так визначено у статті 3 Конституції України. Виявляється, що людина є найціннішим та найважливішим зі всього, що є у нашій країні. Виявляється, що в нас найкраща Конституція в світі, але чомусь ми живемо найгірше. Чомусь Конституция, яка створена для людей, не працює. А не працює вона тому, що людей, як виявляється, в нас немає, а є фізичні ти юридичні особи. Також виявляється, що фізичні особи взагалі не мають ніяких конституційних прав, тому і порушити конституційні права фізичної особи взагалі неможливо. Але тут ми трохи забігли вперед.
Після того, як усі отримали українські паспорти, ми всі стали громадянами України невизначеної національності, бо у паспорті громадянина України, на відміну від паспорта громадянина СРСР, будь-яка інформації про національність (приналежності до народу) відсутня.
А далі ще цікавіше. Цього виявилось замало для того, щоб нам «жилося краще», і з легкої подачі Кабінету Міністрів України був створений Державний реєстр фізичних осіб (ДРФО), у якому ми були вже навіть не громадянами України невизначеної національності, а фізичними особами з 10-значним номером. Тому, отримавши ідентифікаційний податковий номер (ІПН), люди, фактично та юридично були прирівняні до тварин – котів, собак, корів та ін. Тому що у корови теж є номер (бірка на вусі), а, враховуючи законодавство про біометричні паспорти, до бірки з номером нам всім залишилося не так багато часу.
У 2004 році були введені КОДЕКСИ для фізичних та юридичних осіб (якщо ви звернете увагу, то сьогодні ніхто не користується Конституцією, а всі покладаються тільки на кодекси і закони). Далі, як виявилося, паспортні столи були відмінені, і в нас тепер працюють міграційні служби; прописка була замінена на реєстрацію (як реєструють майно, інвентар); закон про власність було скасовано у 2007 році, було змінене законодавство про землю та створено земельний банк. З’єднавши усі ці складові, вимальовується досить цікава картина нашого майбутнього. Якщо дивитися з правової точки зору, то територія України – це пустир, де немає народу, немає людей, а є фізичні та юридичні особи. Тут немає власності, землі, а є біологічні раби (фізичні особи), які працюють на транснаціональні корпорації, бо не мають іншого виходу. І якщо якась свідома людина, розуміючи те, що відбувається, хоче зупинити цю вакханалію, ой яку зграю псів на неї спускають, якими методами її починають обробляти, давити, лякати.
Як мало залишилося таких свідомих людей, як боляче дивитися на все те, що діється сьогодні в нашій країні, і ті, кому дійсно не байдужа своя доля та доля своїх дітей, кому остогидло бути «особою» без національності та гідності, бути ніким, ті, користуючись правом волевиявлення та самовизначення, яке дарував нам Бог та яке закріплено у Конституції України та міжнародному праві. Кожен може здійснити волевиявлення як людина, і, тим самим, своїм рішенням, оживити Конституцію України – Основний Закон України: статтю 5, де «…носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» та статтю 140: «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів … самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України».
В Україні, відповідно до статті 8 Конституції України, визначено та діє принцип верховенства права, за яким Конституція України та міжнародне ратифіковане право мають найвищу правову та юридичну силу, а суб’єкти міжнародного права – люди – мають верховенство права по відношенню до будь-якої фізичної особи або мігранта, які не є суб’єктами Конституції України, тобто являють собою неконституційні суб’єкти права.
…тому, усвідомлюючи відповідальність за майбутнє наших дітей і онуків та майбутнє усього міста, розуміючи необхідність в занятті активної життєвої, громадської та громадянської позицій, маючи на меті створити міцне суспільство, затвердити верховенство права, забезпечити внутрішній спокій і безпеку, створити усі умови для загального благополуччя і процвітання, а також забезпечити реалізацію прав і свобод людини і громадянина для нас, наших дітей і онуків сьогодні та в майбутньому, ми, люди – жителі міста Хмельницького, прийняли та затвердили Договір територіальної громади міста Хмельницького. Цей договір – міжнародна суверенна владна, неурядова організаційно-правова форма самозабезпечення, самоврядування, самозахисту, безпосереднього самоврядування та прямого народовладдя людей – жителів міста Хмельницького.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста».
Досить покладатися на органи місцевого самоврядування, тому що на сьогоднішній день вони перетворилися на органи покарання, переслідування та вимагання. Вони забули про те, хто вони є, кому вони давали присягу і звинувачувати їх у цьому немає ніякого сенсу, тому що з нами поводяться так, як ми самі дозволяємо з собою поводитися.
Ми забули про те, що ми є люди, і в цьому вся наша трагедія. Ми забули про те, що народ з фізичних осіб не складається. З фізичних осіб складається стадо, а народ складається з людей.
Тому треба якомога швидше згадати це і почати діяти у міжнародному правовому статусі «людина», а не «фізична особа», яка не має ніяких конституційних прав, але має безліч обов’язків.
У всіх нас є свобода волі і вибору, яку дарував на Бог і яку ми всі маємо по праву народження. Тому кожен вирішує сам для себе, хто він є – особа невизначеної національності чи людина.

Конституція і Конституціоналізм

Термін «конституціоналізм» уперше з'явився в американській політико-правовій думці кінця XVIII - кінця XIX ст. Саме прихильники цієї ідеї під час Американської Революції і створили першу в історії Конституцію США 1787 р. Вони також зазначали верховенство цієї писаної Конституції порівняно з законами та іншими нормативними актами. Це означає, що термін «конституціоналізм» визначав саму суть Конституції. Через деякий час в політичних та історичних дослідженнях це поняття одержало більш широке значення і почало вживатися для характеристики процесів переходу до демократії та встановлення конституційного ладу в країнах Центральної , Східної і південної Європи,Латинської Америки, Азії, підкреслюючи змістовну сторону конституції.

Конституціоналізм вважається у своїй основі нормативним явищем і нормативною концепцією. Але все ж його опосередковують далеко не всі Конституції, адже конституціоналізм за своїм змістом є нормативною основою демократичного розвитку суспільства. В історії політико-правової думки дослідники виділяють академічну (євроконтинентальну) традицію, яка розглядає конституціоналізм як політико-філософський принцип, і прагматичну (англо-американську), яка трактує конституціоналізм як засіб забезпечення індивідуальної свободи. Спільним для обох традицій є пошук оптимальної моделі взаємовідносин особи і влади, держави і суспільства. Згадані традиції є моделями так званого класичного конституціоналізму, який проголошує і на практиці утверджує концепції природних і невід'ємних прав індивіда, рівності громадян перед законом, недоторканності особи, верховенства законів, суспільного договору, розподілу влад, народного представництва, відповідальності влади перед народом тощо. Класичний конституціоналізм остаточно формується з появою перших конституцій та актів конституційного характеру (Великобританія, США, Німеччина, Франція) як єдиний механiзм нормативно-правових актів, що є основними законами країни і актами найвищої юридичної сили, і утвердженням думки про те, що суспільство, в якому не забезпечені гарантії прав особи та поділ влади, не має Конституції.

Сучасний конституціоналізм визначають як публічно-правову систему конституційної організації сучасного суспільства на основі права, демократії та свободи людини, змістом якої (цієї системи) є Конституція та конституційне законодавство, конституційні правовідносини, конституційна правосвідомість, конституційний правопорядок, функціонування якої спрямоване на обмеження (самообмеження) публічної влади на користь громадського суспільства, прав і свобод людини. Визнається також, що усі моделі органічного конституціоналізму гарантують політичну та економічну свободу , ринок, право на духовну й фізичну недоторканність (цілісність) індивіда.

Отже, виходячи із вищезазначеного більше зосередимося на нормативному акті , який випливає з ідей конституціоналізму – Конституції .

Что же такое Конституция и Конституционализм? Конституция (от лат. constitutio - установление, устройство, порядок) - основной государственный документ (закон), который определяет государственное устройство, порядок и принципы функционирования представительских, исполнительных и судебных органов власти, избирательную систему, права и обязанности государства, общества и граждан. Остальные законы государства, как правило, опираются на Конституцию.

Термин "конституционализм" впервые появился в американской политико-правовой мысли конца XVIII - конца XIX в. Именно сторонники этой идеи во время Американской Революции и создали первую в истории Конституцию США 1787 г. Они также установили верховенство этой письменной Конституции по сравнению с законами и другими нормативными актами. Это означает, что термин "конституционализм" определял саму суть Конституции. Через некоторое время в политических и исторических исследованиях это понятие получило более широкое значение и начало использоваться для характеристики процессов перехода к демократии и установления конституционного строя в странах Центральной, Восточной и южной Европы, Латинской Америки, Азии, подчеркивая смысловую сторону конституции.

Конституционализм считается в своей основе нормативным явлением и нормативной концепцией. Но все же его опосредуют далеко не все Коституции, поскольку конституционализм по своему содержанию является нормативной основой демократического развития общества. В истории политико-правовой мысли исследователи выделют академическую (евроконтинентальную) традицию, которая рассматривает конституционализм как политико-философский принцип, и прагматическую (англо-американскую), которая трактует конституционализм, как способ обеспечения индивидуальной свободы. Общим для обоих традиций является поиск оптимальной модели взаимоотношений личности и власти, государства и общества. Указанные традиции является моделями так называемого классического конституционализма, который провозглашает и на практике утверждает концепции естественных и неотъемлемых прав индивида, равенства граждан перед законом, неприкосновенности личности, верховенства права, общественного договора, распределения власти, народного представительства, ответственности власти перед народом и т.д. Классический конституционализм окончательно формируется с появлением первых конституций и актов конституционного характера (Великобритания, США, Германия, Франция) как единый механизм нормативно-правовых актов, которые являются основными законами страны и актами наивысшей юридической силы, и утверждением мысли про то, что общество, в которому не обеспечены гарантии прав личности и распределение власти, не имеет Конституции.

Современный конституционализм определяют как публично-правовую систему конституционной организации современного общества на основе права, демократии и свободы личности, содержанием которой (этой системы) является Конституция и конституционное законодательство, конституционные правоотношения, конституционная правосознательность, конституционный правопорядок, функционирование которой направлено на ограничение (самоограничение) публичной власти в пользу гражданского общества, прав и свобод человека. Также обращается внимание, что все модели органического конституционализма гарантируют политическую и экономическую свободу, рынок, право на духовную и физическую неприкосновенность (целостность) индивида.

Конституція. Конституция

Конституція в матеріальному сенсі — сукупність правових норм, що визначають вищі органи держави, порядок їх формування та функціонування, їх взаємні відносини та компетенцію, а також принципове положення індивіда по відношенню до державної влади. Конституції в матеріальному сенсі прийнято класифікувати, зокрема, на писані й неписані.

Класифікація Конституцій- це об’єднання відомих історії держави і права конституцій в окремі групи залежно від попередньо обраного критерію. Класифікація конституцій дає можливість розібратися в їх багатоманітності, глибшого вивчення, робити порівняльний аналіз, допомагає зрозуміти природу і особливості конституцій, з’ясувати їх зміст.

Конституції можна класифікувати за різними ознаками (критеріями).

1) За формою (структурою):

  • Писані (єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений.)
  • Неписані (складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

2) За терміном дії конституції:

  • Постійні (приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;)
  • Тимчасові (приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.)

3) За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:

  • Жорсткі (зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії.
  • Гнучкі (зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція) 1947 р.;)

4) За способом прийняття:

  • Открайовані (даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання - це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Конституція Непалу 1990 р., Конституція Нігерії 1960 р.
  • Народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).

5)За формою правління, яка закріплюється в конституції:

  • Монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.)
  • Республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).

6) Залежно від державно-політичного режиму:

  • Демократичні (прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.)
  • Авторитарні (прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року — авторитарна деголлівська конституція.)
  • Тоталітарні (прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту)

7) За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:

  • Федеративні (Конституція ФРН 1949 р.)
  • Унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції 1975 p.)

Але це було зазначено лише кваліфікація Конституцій світу. Щодо ролі конституції в суспільстві хотів зазначити, що ця роль проявляється в її функціях, під якими розуміють основні напрями її впливу на суспільні відносини, в яких відображаються її сутність та соціальне призначення. Питання функцій конституцій залишається дискусійним. Різні вчені виділяють різну її кількість.

Для конституцій характерні такі основні функції.

Классификация Конституций - это объединение известных истории государства и права конституций в отдельные группы в зависимости от предварительно выбранного критерия. Классификация конституций дает возможность разобраться в их многообразии, глубже изучить, сделать сравнительный анализ, понять природу и особенности конституций, понять их содержание.

Конституции можно классифицировать по разным признакам (критериям):

1) По форме (структуре)

  • Писанные (единый нормативный акт или несколько актов, перечень которых четко определен)
  • Неписанные (состоит из четко не определенного количества источников, среди которых могут быть как писанные (акты парламента, судебные прецеденты), так и неписанные или устные (конституционные обычаи). При этом последняя группа источников составляет значительную часть в структуре конституции.

2) По срокам действия конституции:

  • Постоянные (принимаются на неограниченный срок действия, например, до настоящего времени сохраняет свое действие Конституция Норвегии 1814 г., Конституция Люксембурга 1868 г.;)
  • Временные (принимаются на определенный срок, например, до принятия новой конституции.)

3) По порядку изменения, внесения поправок і дополнений:

  • Жесткие (изменения в них вносятся в усложненном порядке, то есть с соблюдением законодательно определенных специальных процедур. Обычно, такой порядок закрепляется в тексте конституции, а сама жесткость вызвана обеспечить авторитет и стабильность Основного закона. К разряду жестких принадлежат кодификованные конституции, например, Конституция США 1787 г., Конституция Японии.
  • Гибкие (изменения и дополнения в конституцию вносятся в обычном порядке, без соблюдения каких-либо процедур. Таким способом меняются и дополняются все некодификованные конституции (Великобритания, Швеция 1947 р.;)

4) По способу принятия:

  • Откраированные (подаренные монархом, то есть разработанные без участия представительского органа. Откраирование - это односторонний акт, в результате которого суверен односторонне устанавливает или изменяет государственный строй, условия осуществления политической власти, например, Конституция Непала 1990 р., Конституция Нигерии 1960 р.
  • Народные (принятые представительским органом или путем референдума).

5)По форме правления, которая закрепляется в конституции:

  • Монархические (например, Конституция Японии 1947 р.)
  • Республиканские (например, конституция Франции, 1958 p.; Украины, 1996 p.).

6) В зависимости от государственно-политического режима:

  • Демократические (принятые в государствах с демократической формой государственного режима (Основной закон Финляндии 1999 р.)
  • Авторитарные (принятые в государствах, в которых власть находится в руках незначительного количества людей или определенного лица, используются авторитарные методы государственного управления, власть полностью осуществляет контроль в политической сфере, тем не менее остается определенный простор свободы действий в экономической, социальной, культурной сферах. Обычно, авторитарные конституции пишутся и принимаются под конкретных публичных лиц. Например, Конституция Франции 1800 года вошла в историю как авторитарная Наполеоновская конституция, Конституция Франции 1958 року — авторитарная Деголлевская конституция.)
  • Тоталитарные (принятые в тех государствах, где существует антидемократическая форма государственного режима, государство полностью контролирует все сферы общественной жизни, разрешена цензура, не обеспечиваются права и свободы человека и гражданина (конституции стран Африканского континента)

7) По форме государственного устройства, который устанавливается конституциями:

  • Федеративные (Конституция ФРГ 1949 р.)
  • Унитарные (конституция Украины, 1996 p.; Греции 1975 p.)

Это была указана лишь квалификация Конституций мира. Относительно роли конституции в обществе хочу указать, что эта роль проявляется в ее функциях, под которыми понимают основные направления ее влияния на общественные отношения, в которых отображается ее сущность и социальное назначение. Вопрос функций конституций остается дискуссионным. Разные ученые выделяют разное их количество.

Для конституций характерны такие основные функции:

Функції конституції. Функции конституции

Політична функція, яка означає, що конституція є інструментом здійснення загально соціальних перетворень, визначає завдання та стратегічні цілі державної політики у різних сферах суспільного життя, зокрема політичну багатоманітність, багатопартійність, надаючи різним політичним силам рівні можливості у завоюванні влади.

Юридична функція пов’язана з тим, що Конституція як Основний Закон є насамперед юридичним документом найвищої сили, покликаним впорядкувати і регулювати найважливіші суспільні відносини.

Обмежувальна функція є однією із ключових і полягає в тому, що конституції обмежують державну-владну активність, її необґрунтоване втручання в особисте життя людини та статутну діяльність інститутів громадського суспільства, стримують узурпацію та монополізацію державної влади.

Конституції властива правозахисна функція. Вона є головною зовнішньою формою закріплення прав і свобод людини і громадянина всередині національної правової системи, ставить права людини над законодавчою та виконавчою владою, визначає механізми їх реалізації та гарантії захисту.

Зовнішньополітична функція знаходить свій вияв у тому, що інші держави й народи за змістом Конституції можуть робити висновки про систему цінностей суспільства, рівень демократизму держави. Конституція своєрідний «паспорт» держави, її конституційного устрою.

Отже, згідно з зазначеним вище, Конституцію як Основний Закон треба поважати, захищати і цінити. Цей нормативний акт у свою чергу захищає наші права и гарантує наше демократичне життя.

Политическая функция, которая означает, что конституция является инструментом осуществления общих социальных преобразований, определяет задачи и стратегические цели государственной политики в разных сферах общественной жизни, в частности, политическое многообразие, многопартийность, придавая разным политическим силам равные возможности в завоевании власти.

Юридическая функция связана с тем, что Конституция, как Основной Закон, является, прежде всего, юридическим документом наивысшей силы, вызванным упорядочить и регулировать наиважнейшие общественные отношения.

Ограничивающая функция является одной из ключевых и заключается в том, что конституции ограничивают государственно-властную активность, ее необоснованное вмешательство в личную жизнь человека и уставную деятельность институтов гражданского общества, сдерживают узурпацию и монополизацию государственной власти.

Конституции присуща правозащитная функция. Она является главной внешней формой закрепления прав и свобод человека и гражданина внутри национальной правовой системы, ставит права человека над законодательной и исполнительной властью, определяет механизмы их реализации и гарантии защиты.

Внешнеполитическая функция находит свое проявление в том, что другие государства и народы по содержанию Конституции могут делать выводы про систему ценностей общества, уровень демократизма государства. Конституция - своеобразный "паспорт" государства, ее конституционного устройства.

Народовладдя як принцип конституційного ладу

3. Галузеві принципи визначають специфіку конкретної галузі права (принцип забезпечення свободи праці й зайнятості у трудовому праві, принцип індивідуалізації покарання — у кримінальному, принцип рівноправності всіх форм власності — у цивільному праві та ін.).

4. Принципи інститутів права визначають особливості окремих правових інститутів (принцип добровільності укладення цивільно- правових угод).

12.3. Соціальна цінність права

Зрозуміти соціальну цінність права — значить усвідомити, розкрити його позитивну роль для особистості та суспільства. Соціальна цінність права виявляється в наступному:

• за допомогою права забезпечується загальний стабільний порядок у суспільних відносинах, у цьому виявляється його інструментальна цінність;

• завдяки праву досягається визначеність, точність у самому змісті суспільних відносин;

• право, втілюючи спільну (узгоджену) волю учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих із них, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно впливає на поводження і діяльність людей за допомогою узгодження їхніх специфічних інтересів;

• право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, бо воно перешкоджає незаконним втручанням у сферу її правомірної діяльності;

• право в цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне сполучення свободи і справедливості;

• на правовій основі формуються основні інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, вільні засоби масової інформації і правова держава;

• право є основою і єдино можливим цивілізованим засобом вирішення проблем міжнародного і міжнаціонального характеру, на основі права формується світовий правопорядок.

12.4. Функції права

У науці поняття “функція” вживається в різних значеннях. Функції розглядаються в математиці, біології, кібернетиці, соціології, фізиці та ін. У юридичній науці термін “функція” вживається для характеристики соціальної ролі й призначення держави і права. Поняття “функція права” повинне охоплювати одночасно як призначення права, так і напрями його впливу на суспільні відносини.

Таким чином, функції права — це найбільш істотні напрями і сторони його впливу на суспільні відносини, у яких розкривається загальнолюдська і класова природа та соціальне призначення права. Функції права мають наступні ознаки.

• Функція права випливає з його сутності і визначається призначенням права в суспільстві.

• Функція права — це напрям його впливу на суспільні відносини, без якого суспільство обійтися не може.

• Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань правового регулювання.

• Сталість як необхідна ознака функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії.

Виділяють загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

Загальносоціальні функції виражають вплив права на суспільство і поділяються на економічну, політичну, культурну, виховну, оціночну, інформаційну, ціннісно-орієнтаційну та ін.

Спеціально-юридичні поділяють на регулятивну (регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну) й охоронну. Вони виражають специфічну регулятивну природу права.

Регулятивно-статична функція спрямована на закріплення в нормах права суспільно корисних відносин, що потребують забезпечення стабільності й непорушності (основи конституційного ладу, народовладдя, форми власності, правовий статус громадян, поділ влади, правові основи різних галузей права, норми-заборони та ін). У цьому полягає одне із завдань правового регулювання. Право насамперед юридично закріплює, зводить у розряд чітко урегульованих ті суспільні відносини, які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства.

Регулятивно-динамічна функція спрямована на забезпечення нормального динамічного розвитку суспільно корисних відносин, процесу досягнення намічених завдань, визначеного запрограмованого результату. Вона спрямована на зміну й удосконалення існуючих, виникнення нових суспільних відносин. Регулятивно-динамічна функція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їхнього руху (динаміки).

Форми реалізації народовладдя за конституцією України

Характеристика принципу народовладдя, особливості його теоретично-правових засад. Висвітлення процесу розвитку та втілення принципу народовладдя в Україні. Порядок та регулювання проведення виборів в Україні, опис ознаки безпосереднього народовладдя.

Рубрика Государство и право
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 24.08.2018
Размер файла 21,4 K

Соглашение об использовании материалов сайта

Просим использовать работы, опубликованные на сайте, исключительно в личных целях. Публикация материалов на других сайтах запрещена.
Данная работа (и все другие) доступна для скачивания совершенно бесплатно. Мысленно можете поблагодарить ее автора и коллектив сайта.

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Подобные документы

Конституційне право, його особливості та місце в системі законодавства. Народовладдя в Україні та форми його здійснення. Громадянство України як один з інститутів конституційного права. Права, свободи, обов'язки громадян України. Безпосередня демократія.

презентация [20,2 K], добавлен 13.12.2013

Сутність, структурні та функціональні особливості методу конституційного регулювання. Методологія конституційно-правових досліджень. Джерела конституційного права України, конституційно-правові норми. Інститут конституційного оформлення народовладдя.

курсовая работа [41,8 K], добавлен 09.08.2014

Поняття та засади демократії як форми реалізації народовладдя. Її сутнісні характеристики як цінності для суспільства, проблеми становлення в Україні. Соціальна основа державності та влади. Визначення меж допустимого втручання держави у суспільство.

курсовая работа [49,4 K], добавлен 06.09.2016

Встановлення і розвиток принципу верховенства права. Верховенство права: поняття, основні ознаки. Правопорядок як результат втілення в життя верховенства права. Утвердження та реалізація принципу верховенства права на Україні на сучасному етапі.

курсовая работа [51,0 K], добавлен 22.05.2012

Поняття і значення принципу диспозитивності в кримінальному процесі як принципу, регламентованого Конституцією України. Співвідношення принципу диспозитивності з принципами змагальності і публічності. Правові гарантії реалізації принципу диспозитивності.

Основи конституційного ладу України

3. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002.

4. Кашкин С. Ю. Политический режим в современном мире. Понятие, сущность, тенденции развития. — М.: Юристъ, 1993.

5. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины. — X.: Факт, 1999.

6. Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л., Медведчук В. В. Осно­ви конституційного ладу України. — К.: Либідь, 1997.

7. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. — К.: Парламентське вид-во, 1999.

8. Кутафин О. Е. Российская автономия: монография. — М.: ТК Вел-би, Изд-во «Проспект», 2006.

9. Ващук О. М. Конституційно-правовий статус громадських органі­зацій в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М, Корецького НАН України. - К., 2004.

10. Іванепко Г. В. Конституційна модель правової держави: шляхи її удосконалення і реалізації: Автореф. дис. . канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. — Одеса, 2002.

11. Ткаченко Ю. В. Проблеми конституційної законності в Україні: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Національна юридична акаде­мія ім. Ярослава Мудрого. — X., 2001.

12. Савчин М. В. Конституційний Суд України як гарант конституцій­ного ладу: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - К., 2003.

13. Волянська Г. М. Народний суверенітет та форми його реалізації в Україні: конституційно-правові аспекти: Автореф. дис. канд. юрид. наук/ КНУ імені Тараса Шевченка. - К., 1995.

14. Кириченко С. О. Співвідношення соціальної правової держави і гро­мадянського суспільства в умовах сучасної України: Автореф. дис. канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса ЦІевченка. — К., 2001.

15. Крагпюк В. В. Громадянське суспільство в Україні: політико-правові аспекти розвитку системи демократичної влади: Автореф. дис. канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. — Оде­са, 2001.

16. Тимченко С. М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадян­ського суспільства і правової держави в Україні: Автореф. дис. . канд. юрид. наук / Національний університет внутрішніх справ. -Х.,2001.

Реферат: Конституційні основи становлення громадянського суспільства в Україні

Незалежність деpжавної влади означає, що вона сама, і тільки сама, впpаві пpиймати ноpмативні акти і забезпечувати конституційний поpядок без втpучання будь-яких сил як всеpедині кpаїни, так і за її межами у виключне пpаво кожного деpжавного оpгану діяти у межах своєї конституційної компетентності [17, с.172].

На одній теpитоpії може існувати лише один сувеpенітет.д.еpжавний сувеpенітет є неподільним. У той же час деpжавний сувеpенітет не виключає сувеpенітету інших деpжав, оскільки кожна кpаїна сувеpенна в межах своєї теpитоpії. Сувеpенітет деpжави - невід'ємна властивість всякої деpжави, обов'язкова умова її міжнаpодної пpавосуб'єктності.

Укpаїна як сувеpенна деpжава хаpактеpизується такими pисами:

установчим хаpактеpом деpжавної влади. Укpаїна сама встановила основи конституційного ладу, фоpму пpавління та деpжавного устpою, межу відповідальності деpжави пеpед людиною і суспільством, а також гpомадянина пеpед деpжавою. Вона самостійно пpиймає свою Конституцію, вносить до неї зміни та доповнення, тлумачить її положення, за своєю волею укладає міжнаpодні договоpи, вступає у міжнаpодні союзи тощо;

теpитоpіальною цілісністю. Укpаїна має свою теpитоpію, у pамках якої здійснюється її сувеpенність. Вона встановлює статус і pежим, а також здійснює захист деpжавного коpдону, теpитоpіальних вод, повітpяного пpостоpу, економічної зони і континентального шельфу;

легітимністю оpганів державної влади. Деpжава встановлює пpавові основи фоpмування і діяльності своїх оpганів і забезпечує їх ствоpення відповідно до національного законодавства;

гpомадянством. Укpаїна встановила єдине гpомадянство, визначає пpавовий статус своїх гpомадян, іноземців та осіб без гpомадянства;

деpжавною власністю, єдиною кpедитно-гpошовою системою. Укpаїна визначає пpавовий pежим фоpм власності, умови і поpядок їх використання;

здатністю забезпечити свою зовнішню та внутpішню безпеку. Обоpону Укpаїни, захист її сувеpенітету, теpитоpіальної цілісності і недотоpканості покладено на Збpойні сили Укpаїни;

міжнаpодною пpавосуб'єктністю, що означає включення Укpаїни у систему світової спільноти;

офіційним статусом деpжавної мови, якою є укpаїнська мова;

наявністю деpжавних символів.

Незалежність є ознакою сувеpенітету деpжави і тому виділення її в окpему pису кpаїни є зайвим.

2. Демокpатична деpжава.

Демокpатія слово гpецького походження і означає наpодовладдя. Демокpатичною називається деpжава, устpій і діяльність якої відповідає волі наpоду, загальновизнаним пpавам і свободам людини і гpомадянина. Демокpатичний хаpактеp Укpаїни як деpжави пpоявляється в тому, що відповідно до ст.5 Конституції "носієм сувеpенітету і єдиним джеpелом влади в Укpаїні є наpод".

Кpаїна не може називатися демокpатичною, якщо в ній не сфоpмувалося гpомадянське суспільство. Деpжава зобов'язана сувоpо дотpимуватися чітко зафіксованих меж втpучання в економічне і духовне життя суспільства. Демокpатична деpжава забезпечує загальні інтеpеси наpоду, але пpи безумовному дотpиманні та захисті пpав і свобод людини й гpомадянина.

Пpо демокpатизм деpжави судять за тим, чи закpіплені в Основному Законі та гаpантуються такі пpинципи, як наpодовладдя, поділ влади, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність та ін.

В Укpаїні ствоpені пеpедумови, щоб усі соціальні пpошаpки населення і кожний член суспільства мали можливість вільно висловлювати свої думки і бpати участь в упpавлінні деpжавними і гpомадськими спpавами.

Демокpатична пpиpода деpжави пpоявляється у фоpмах безпосеpедньої і пpедставницької демокpатії та у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Основною метою демокpатичної деpжави є гpомадська злагода і політична стабільність, економічний pозвиток на благо наpоду, виpішення найбільш важливих питань життя демокpатичними методами і, в тому числі, за допомогою всеукpаїнського та місцевих pефеpендумів. Демокpатична деpжава завжди є пpавовою. В таких деpжавах не тільки пpоголошуються демокpатичні пpинципи, але і pеально гаpантується їх здійснення.

3. Соціальна деpжава.

У відповідності зі світовою пpактикою соціальна деpжава повинна пеpедбачити: пpаво людини вимагати від деpжави забезпечення пpожиткового мінімуму; обов'язок деpжави забезпечити людині ноpмальні умови існування чеpез встановлення пільг щодо комунальних послуг, охоpони здоpов'я, освіти, пpацевлаштування тощо; можливість обмеження свободи договоpів; пpимусове соціальне стpахування певних гpуп; справедливість соціальної податкової політики.

Соціальною є деpжава, в якій конституційно гаpантуються економічні і соціальні пpава і свободи та відповідні обов'язки деpжави. Соціальна деpжава служить суспільству і пpагне звести до мінімуму соціальні відмінності, ствоpює умови, що забезпечують гідне життя і вільний pозвиток людини.

Деpжава, що пpагне називатися соціальною, зобов'язана ствоpювати умови для забезпечення гpомадян pоботою, пеpеpозподіляти доходи чеpез деpжавний бюджет, спpияти збільшенню числа дpібних і сеpедніх власників, охоpоняти найману пpацю, туpбуватися пpо освіту, культуpу, сім'ю і охоpону здоpов'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення тощо. Укpаїна пpоголосила себе соціальною деpжавою, закpіпила у Конституції основи соціальної політики та соціальну спpямованість економіки.

4. Пpавова деpжава.

Пpавовою визнається деpжава, в якій панує культ пpава та законопослушність як з боку гpомадян, так і службовців деpжавних і гpомадських оpганів.

До хаpактеpних pис пpавової деpжави відносять: панування пpава в усіх сфеpах гpомадського і деpжавного життя; наявність pозвинутої пpавової системи та відсутність пpогалин у пpаві; веpховенство Конституції по відношенню до інших законів; пpоголошення непоpушності пpав і свобод людини і гpомадянина з боку деpжави та їх pеальність; забезпечення вільного pозвитку особи; взаємну відповідальність деpжави і особи, обов'язковість закону не тільки для гpомадян, але і для самої деpжави; незалежність судової системи; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; високу пpавову культуpу населення і деpжавних службовців; пpіоpитет міжнаpодного права [16, с.91]. Цей пеpелік не є вичеpпним.

5. Унітаpна деpжава.

Під фоpмою деpжавного устpою pозуміють національно-теpитоpіальну оpганізацію деpжави, а також взаємовідносини центpальних і pегіональних оpганів. За фоpмою деpжавного устpою pозpізняються унітаpні, федеpативні і конфедеpативні деpжави.

Основними ознаками унітаpної деpжави є: єдина конституція; єдина система вищих оpганів деpжавної влади (глава деpжави, уpяд, паpламент); єдине гpомадянство; єдина система пpава; єдина судова система; теpитоpія поділяється на адміністpативно-теpитоpіальні одиниці, що не наділені будь-якою самостійністю.

§ 4. Конституційні права та свободи

Глава III Нормы экологического права и экологические правоотношения. Источники экологического права. Принципы экологического права Нормы права относятся к разряду социальных норм. Норма права – это мысль, высказывание о должном или дозволенном поведении. Нормы

Тема 4 Конституційні основи державного ладу України

Тема 5 Конституційні основи суспільного ладу України

Тема 5 Конституційні основи суспільного ладу України Основною складовою конституційного ладу є суспільний лад. За своєю суттю

Тема 7 Конституційні права і свободи людини та громадянина

Тема 9 Конституційні форми народовладдя

Тема 9 Конституційні форми народовладдя Демократичність держави й суспільства визначається насамперед рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально наявні процедури виявлення та здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними

1. Понятие Римского права. Отличие частного права от публичного. Основные системы Римского права

1. Понятие Римского права. Отличие частного права от публичного. Основные системы Римского права Термином «римское право» обозначается право античного рабовладельческого Рима, а также его наследницы – Византийской империи (вплоть до Юстиниана).В римской традиции

Статья 64. Сохранение договора социального найма жилого помещения при переходе права собственности на жилое помещение, права хозяйственного ведения или права оперативного управления жилым помещением

Статья 64. Сохранение договора социального найма жилого помещения при переходе права собственности на жилое помещение, права хозяйственного ведения или права оперативного управления жилым помещением Переход права собственности на занимаемое по договору социального

Статья 299. Приобретение и прекращение права хозяйственного ведения и права оперативного управления

Статья 299. Приобретение и прекращение права хозяйственного ведения и права оперативного управления 1. Право хозяйственного ведения или право оперативного управления имуществом, в отношении которого собственником принято решение о закреплении за унитарным предприятием

Читайте также: